Спершу — коли автоматизація взагалі не потрібна
Скажемо чесно те, чого зазвичай не говорять постачальники систем безпеки.
Якщо на підприємство заходить десять відвідувачів на день — автоматизувати нема чого. Ручна праця охоронця дешевша за обладнання, ліцензії та айтішника, який усе це підтримує. Людина впорається, і будь-яка система тут буде дорожчою за проблему, яку вона вирішує.
Усе змінюється приблизно від п’ятдесяти відвідувачів на день. А коли їх сотні — автоматизація перестає бути питанням зручності й стає питанням арифметики.
Три способи впустити відвідувача
На практиці підприємства обирають між трьома підходами. У кожного своя ціна, і платять її різні люди.
Перший. Ідентифікуємо кожного
Якщо важливо розуміти, хто де ходить, відвідувача треба ідентифікувати — карткою, обличчям або відбитком. Тоді система знає, що о 10:40 через турнікет пройшов конкретний Іван Петренко, а не «якась людина з карткою №17».
Ціна цього підходу — робота на виході. Оператор має знайти відвідувача за карткою, відкрити його картку в системі, зняти прив’язку, зберегти.
Другий. Пул тимчасових користувачів.
Створюється умовна TmpCompany з користувачами tmpUser1…tmpUser50, кожному заздалегідь прописані групи доступу. Картки акуратно розкладені по картонних коробочках на столі в оператора.
Відвідувач прийшов — узяв картку. Пішов — поклав назад у коробочку. Все.
Виглядає геніально просто, і на виході це справді швидко. Але заплатити доведеться іншим: система більше не знає, хто саме проходив. У журналі назавжди залишиться tmpUser17, а не прізвище. Поки нічого не сталося — байдуже. Коли треба з’ясувати, хто був у корпусі під час інциденту, або скласти список тих, хто не спустився в укриття, — з’ясувати вже не вийде.
Це не «поганий» варіант. Це свідомий обмін простежуваності на швидкість, і його варто робити з відкритими очима.
Третій. Відмовитись від карток.
Технічно найправильніший шлях. Але безпекових директорів, які відкрито кажуть, що картка — минуле століття і має піти в історію слідом за епохою, у якій вона з’явилась, зустрічаєш рідко.
Значно частіше чуєш іншу формулу: «ми хочемо дешевше, і щоб усе, що можна, було краще — але дешевше».
Тепер про людину за столом
І ось тут з’являється те, чого не видно з кабінету.
Кожен мнить себе стратегом, спостерігаючи бій збоку. А на посаді оператора сидить людина, яка щодня бере гору карток. По кожній: знайти, кому її видали, дочекатися пошуку, подвійним кліком відкрити картку відвідувача, видалити картку, натиснути «Зберегти і вийти». І наступну. І ще двісті разів.
Надзвичайно, в лапках, інтелектуальна праця — за неінтелектуальну оплату.
Порахуємо. Одна-дві хвилини на дію. Двісті карток. Це триста хвилин, тобто п’ять годин чистої роботи. Не «трохи затримались увечері», а повна зміна, витрачена на дію, яка не створює жодної цінності.
Ось чому на сотнях відвідувачів питання «додаткова зміна чи ні» вирішується не переконаннями керівництва, а множенням.
Що ми зробили
Написали роботів. Не помічників, не підказки — процеси, які виконують саме ту роботу, яку робив оператор.
Один із них — відв’язувач карток. Він переглядає відвідувачів, яким сьогодні видали картку, звіряє з часом завершення робочого дня, знімає прив’язку і повертає картку у вільний пул.
Але головне — звіти. Робот фіксує, кому конкретно яку картку відв’язано, скільки карток видано за день і скільки повернуто.
Цей звіт часто виявляється кориснішим за саму відв’язку. Рядок «видано 214, повернуто 207» — це перше, що взагалі дає керівнику підставу порахувати вартість неповернутих карток. Доти ці гроші просто розчинялися.
Правило, закладене одразу
Робот не має права ухвалювати рішення, наслідки якого не можна відкотити.
Тому відв’язка не стирає історію. Подія проходу зберігає номер картки, ПІБ відвідувача на момент візиту і того, до кого він приходив — прямо в записі журналу. Картки в системі вже немає, а на питання «хто заходив 14 березня і за якою карткою» відповідь є.
Це різниця між системою, яка прибирає за собою, і системою, яка втрачає дані.
Оператори, до речі, дякують. Ця частина роботи ніколи не була ані цікавою, ані оплачуваною за складністю.
Порахуйте свої числа: кількість відвідувачів на день помножити на хвилини на картку. За цими числами — люди, які ці години відпрацьовують.
Якщо результат вимірюється годинами — напишіть, покажемо, як це прибирається.